Історичні передумови, створення та діяльність Миколаївського державного коледжу економіки та харчових технологій за 1965 – 2015 роки

   Миколаївському державному коледжу економіки та харчових технологій – 50 років!

   Переважна більшість містян пам’ятають його як технікум радянської торгівлі. Саме ця назва значиться в наказі Міністерства торгівлі УРСР від 19 травня 1965 року №191: «Організувати з 1 вересня 1965 року в м. Миколаєві технікум радянської торгівлі».

   Але було б неправильним починати відлік миколаївської комерційної освіти з цієї дати. Адже розвиток міста за більше ніж дві сотні років, політичні обставини та наполегливість «градоначальників» послідовно і невпинно наближали наше місто до моменту істини.

   Візьмемо на себе сміливість заглибитись дещо в історію і згадати декілька відомих історичних подій, які описані в пресі на підставі архівних даних.

   Газета «Южная правда», № 80, 23.07.2015р., стаття «Децентрализация и свобода»:

   «… Поражение Российской империи в Крымской войне и тяжёлые условия Парижского мирного договора, запрещающего России иметь на Чёрном море военно-морской флот, обрекли город на вымирание.

   Военный гарнизон тихо умирал без военного флота. Ходили разговоры о принудительном переселении оставшихся жителей в Херсон и Одессу. Просвета впереди не намечалось…

   1 февраля 1860 года в Николаев прибыл новый военный губернатор генерал-адъютант Богдан Александрович фон Глазенап. Две недели он осматривал городское и флотское хозяйство, затем совершил поступок.

   Впервые в истории города Главный командир Черноморского флота и портов обратился непосредственно к населению с призывом «вместе восстановить былую славу Николаева и возродить городскую промышленность и ремесла…»; «… Надобно всем обществом решить какие ремесла начинать, как восстановить морскую торговлю … Город надобно потомкам передать в порядке, а они нас добрым словом помянут».

   Таким чином, градоначальник Миколаєва «бачив» розвиток міста через розвиток морської торгівлі.

   Фон Глазенап був послідовний у реалізації свого бачення розвитку міста.

   10 квітня 1862 року, подолавши численні перепони, він домігся від уряду указу про відкриття Миколаївського комерційного порту для прийняття іноземних суден.

   На черзі було вирішення питання про запровадження  в місті комерційної освіти.

    У 1869 році міністр народної освіти не задовольнив «прошение» 37 миколаївських купців про відкриття в місті Вищого комерційного училища. Відмова мотивована тою обставиною, що в Миколаєві не проживає необхідної кількості комерц-радників (дворян, що перебували на службі в апараті Міністерства фінансів), необхідних для територіальної квоти таких навчальних закладів.

   Знадобилось чекати довгі 34 роки. Нарешті 9 грудня 1903 року в Миколаєві було відкрито чоловіче комерційне училище ім. С.Ю. Вітте. Вступники повинні були складати три усні вступні іспити: закон Божий, російська мова та арифметика.

    Варто згадати, що студентом першого набору училища, як свідчить його автобіографія, був в майбутньому видатний письменник і драматург, а на той час син єврейського торговця, Ісаак Емануїлович Бабель. Однак, склавши всі іспити на п’ятірки, він спершу не був прийнятий до училища «за недостатком вакансии» (була перевищена квота для дітей єврейської національності). Після поданого його батьком 20 квітня 1904 року «Прошення про повторне випробування» Ісаак Бабель в серпні 1904 року повторно склав іспити та був зарахований до закладу, а 3 травня 1905 року переведений на другий курс, що підтверджує факт його навчання в училищі.

   Таким чином, першим державним навчальним закладом, який започаткував розвиток комерційної освіти в м. Миколаєві було чоловіче комерційне училище ім. С.Ю. Вітте, відкрите 9 грудня 1903 року у приміщенні по вул. Адміральській, буд. 19 (за старою нумерацією колишня – «ул. Таврическая, 12»).

   Саме це училище, як показує його історичний розвиток, «дало життя» трьом сучасним навчальним закладам: Коледжу економіки та харчових технологій (Технікуму радянської торгівлі), Коледжу бізнесу і права (Кооперативному технікуму) та професійному ліцею сфери послуг та ресторанного сервісу (ПТУ № 24). Тож прослідкуємо як це було.

   Архівні дослідження з цієї тематики провів ветеран праці, в минулому заступник директора з виховної роботи професійного торгово-кулінарного училища О.Н. Геников. Олександр Наумович зазначає, що, на жаль, архів не зберіг документів про функціонування комерційного училища протягом майже 20 років, про його перейменування. Та ж по розрізнених документах і з розповідей осіб, причетних до історії закладу, витікає, що в 1926-27 роках училище мало назву школи торгово-конторського учнівства (ШТКУ). Розташовувалась школа на вул. Чернігівській, буд. 17 (сьогодні – вул. К. Лібкнехта) – вугол В. Морської, у двоповерховому будинку. Очолювала школу Асушкіна Розалія Семенівна, одна з організаторів комсомолу на Миколаївщині. Про важливість функціонування школи для підготовки кадрів для сфери торгівлі свідчать її слова: «Могла ли я – профессиональный партийный работник, оставить свою любимую партийную работу и стать «торгашом»? Однако вскоре я поняла, что торговля – наше родное большевистское дело, ответственный фронт борьбы за социализм, за народное благосостояние, и я сознательно пошла в торговлю, чтобы готовить кадры массовых торговых профессий для г. Николаева».

   У кінці 1927-1928 навчального року радою школи торгово-конторського учнівства була надіслана доповідна записка Укрнаробразу, Спілці працівників торгових службовців (СПТС) з проханням про реорганізацію школи торгово-конторського учнівства в школу торгово-кулінарного учнівства. Рада школи мотивувала своє подання тим, що відбулося значне скорочення радянського апарату, у результаті чого відпала необхідність у підготовці конторських працівників, бо їх було багато в якості безробітних на Миколаївській біржі праці. Одночасно зросла потреба в кваліфікованих продавцях і кухарях.

     Пропозиція ради школи була прийнята, і з 1928-1929 року школа почала функціонувати як школа торгово-кулінарного учнівства.

     На початку 30-х років минулого століття в місті був організований навчально-курсовий комбінат «Центросоюза», до складу якого ввійшла вищеназвана школа.

    Комбінат і школа успішно готували кадри для сфери торгівлі та громадського харчування до середини 1941 року.

   Після визволення м. Миколаєва 28 березня 1944 року на виконання Постанови РНК УРСР № 460 від 15 травня 1944 року, наказу Наркомторгу республіки № 41 від 27 травня 1944 року відділом торгівлі Миколаївського облвиконкому був виданий наказ № 1 від 5 серпня 1944 року про організацію з 7 серпня 1944 року Миколаївської школи торгово-кулінарного учнівства із загальним контингентом учнів у кількості 150 осіб, з них:

• продавців – 30 осіб;
• обліковців – 60 осіб;
• кухарів – 60 осіб.

   Штат школи, не враховуючи викладачів, разом з директором складав 6-7 працівників.

   Протягом 1947 – 1956 рр. школою керувала Константинова Євгенія Костянтинівна, а у 1957 році школу очолила Гришина Софія Іллівна, якій судилося стати першим директором технікуму радянської торгівлі.

   За керівництва Гришиної С. І. розширилась навчальна база школи. Навчальний заклад отримав додаткові приміщення в будівлі на вулиці Інженерній, 19 (ріг проспекту Леніна). Однак територіально ці приміщення розташовувались на значній відстані від основного корпусу по вул. Плеханівській, 61, що викликало незручність в організації навчального процесу.

   Софія Іллівна, як ініціативний, авторитетний, енергійний керівник, прагнула побудувати новий корпус для школи. Її бажання було підтримано керівництвом управління торгівлі облвиконкому. 7 травня 1963 року рішенням № 403 виконкомом Миколаївської міської ради обласному управлінню торгівлі була відведена земельна ділянка орієнтовною площею 1,0 Га по проспекту Миру, між вул. 3-5 Лінії, під будівництво торгово-кулінарної школи.

   Завдяки зусиллям забудовника (директора школи Гришиної С. І.) та підрядника – БУ-11 «Треста «Миколаївпромбуд» новий корпус було збудовано швидко.

   Рішенням міськвиконкому від 30.12.1964 року №1259 «Про затвердження акту державної прийомки в експлуатацію школи торгово-кулінарного учнівства» школа була введена в експлуатацію і отримала юридичну адресу пр. Миру, 20.

   Тим часом в м. Миколаєві та області активно розвивалась торгівля та підприємства масового харчування, відчувалась нестача кваліфікованих фахівців для цих підприємств. В обласних центрах країни відкривались технікуми радянської торгівлі. Не стало осторонь і наше місто.

   За наказом Міністерства торгівлі УРСР від 19 травня 1965 року № 191 в м. Миколаєві з 1 вересня 1965 року відкритий технікум радянської торгівлі.

   З 1 вересня 1965 року всі 11 груп школи торгово-кулінарного учнівства влились в технікум радянської торгівлі. Таким чином, школа торгово-кулінарного учнівства перестала функціонувати, почалася славна історія технікуму радянської торгівлі.

   Директором технікуму була призначена Софія Іллівна Гришина. Перший набір у коледжі проводився на три спеціальності: «Товарознавство і організація торгівлі продовольчими товарами», «Товарознавство і організація торгівлі промисловими товарами», «Технологія приготування їжі». Набір здійснювався на основі середньої освіти на денну та заочну форму навчання та на основі неповної середньої освіти (8 кл., у так звані шкільні групи) на денну форму навчання. Новий навчальний заклад давав нові можливості містянам, викликав зацікавленість та бажання отримати середню спеціальну освіту. Уже перший прийом склав 627 студентів, з них на денне відділення після 10 класів – 170 осіб, на заочне – 215 осіб, в шкільні групи (після 8 кл.) – 242 особи.

   Незважаючи на те, що технікум мав новенький корпус, проблема  дефіциту навчальних площ позначилась з перших днів навчання, адже приміщення було розраховане на 400 місць. Необхідно було вирішити цю проблему до 1 вересня 1966 року. Не легко, але рішення було знайдено. За пропозицією управління торгівлі Миколаївського облвиконкому наказом Міністерства торгівлі УРСР від 20.08.1966 року № 324 у місті відкривається професійне торгово-кулінарне училище (нині – професійний ліцей торгівлі та ресторанного сервісу), і всі шкільні групи технікуму були виведені в училище.

   До 1980 року технікум радянської торгівлі проводив підготовку кадрів по вказаним трьом спеціальностям. Відбувалися зміни їх назв, але це не змінювало суті. Технікум готував товарознавців і фахівців з приготування їжі.

    Спеціалісти саме цих професій були найбільш необхідні місту, адже в   70-80-х роках відбувався значний розвиток торгівельної сфери та підприємств громадського харчування. Варто зазначити, що середній щорічний випуск фахівців у технікумі в цей період складав 350-400 осіб, з них 250-300 товарознавців.

   У березні 1970 року директором технікуму була призначена Євдокія Іллівна Волохова, за фахом – викладач історії. Вона мала значний досвід організаційно-партійної роботи.

    Безпосередньо перед призначенням вона обіймала посаду інструктора відділу науки і навчальних закладів обкому Компартії України, тому поняття адаптації до нових умов для неї не існувало. Недолік фахової освіти вона компенсувала умінням підбору і розстановки кадрів на відповідальних ділянках.

   Наприкінці 70-х років в торгівлі та громадському харчуванні намітився дефіцит професіональних кадрів з бухгалтерського обліку. І в 1980 році Євдокія Іллівна відкриває у технікумі нову спеціальність – «Бухгалтерський облік». Складно проходило утвердження цієї спеціальності. Варто зазначити, що у 1982, 83, 84 роках, а також 1990 і 1992 роках групи бухгалтерського обліку сформовані не були. Але це були скоріш прикрі випадки, адже, як і по всій країні, з 1995р. по 2010р. попит на цю спеціальність в місті був достатньо високий, що згодом дозволило говорити про «перевиробництво» фінансистів у регіоні.

   Період з кінця 70-х до початку 90-х років минулого століття можна характеризувати як найбільш стабільний у роботі коледжу. Коледж виконував показники по набору і випуску.

   Значна заслуга в цьому директора технікуму Ярославської Валентини Петрівни (1981 – 2000 рр.).

    Валентина Петрівна – товарознавець за фахом, мала досвід роботи на посадах товарознавця та заступника завідуючого магазином, обіймала посади майстра виробничого навчання, викладача товарознавчих дисциплін, заступника директора з навчально-виховної роботи професійного торгово-кулінарного училища.

   Як досвідчений керівник, фахівець, енергійна, авторитетна людина Ярославська В.П. доклала значних особистих зусиль для утвердження авторитету технікуму. До того ж поруч були досвідчений стабільний колектив, мудрі керівники, надійні друзі.

   Незважаючи на те, що технікум підпорядковувався Міністерству торгівлі УРСР, значну допомогу йому надавали обласні управління торгівлі та громадського харчування, Центральний, Ленінський, Заводський, Корабельний торги, підприємства торгівлі та громадського харчування м. Миколаєва.

   Згадує В.П. Ярославська:

    «В течение всех лет работы одной из главных задач было укрепление учебно-материальной базы. Огромную помощь в этом оказывало областное управление торговли и областное управление общественного питания. Все учебные и служебные кабинеты приказами управлений были закреплены за местными торгами, комбинатами общественного питания. Техникум безвозмездно получал необходимое для учебного процесса торгово-технологическое оборудование, мебель, натуральные образцы продовольственных и непродовольственных товаров, сырья для практических занятий».

   Валентина Петрівна з вдячністю згадує співпрацю з начальником управління торгівлі Грановським А. І., його заступниками Зайцевою З.А., Полехою В.С., директорами торгів, КГХ та підприємств Конратьєвим М.І., Захаренко Ж.Д., Брюхановою З.А., Ведмідьом В.В., Павленко Т.І., Туфекчи В.Д., Шепель З.В., Кравченко А.М., Холоповою Л.І., Фабриковою О.С., Маловічко А.І., Галентус  В.А. та іншими.

   У кінці 80-х на початку 90-х років минулого століття в країні «идет перестройка». Зміни відбуваються у всіх сферах життєдіяльності, політиці, промисловості, соціальній сфері, з’являється приватна та колективна форми власності, все більш популярним стає слово «комерція», яке раніше асоціювалось зі словом «спекуляція». Зникло у вживанні поняття «радянської торгівлі», а тому залишати його у назві технікуму було недоречно. Постало питання про зміну назви навчального закладу. У 1991 році за наказом Міністерства торгівлі України всі технікуми радянської торгівлі (27) отримали інші назви. Миколаївський  став комерційним технікумом.

   У 1992 році Кабінетом Міністрів України приймається Постанова № 719 «Про передачу до функціонального управління Міністерства освіти закладів освіти колишнього Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі». Не варто зазначати як важко було адаптуватися технікуму до нових вимог, а Міністерству освіти до специфіки переданих навчальних закладів. Адже набагато вразливішою стала сфера корпоративних та особистих стосунків, завдяки яким технікум протягом десятиліть забезпечував стійке функціонування. Більшість підприємств торгівлі та громадського харчування  були приватизовані, частка державного сектору у цих галузях катастрофічно зменшувалась, важелі впливу на приватні підприємства з боку управлінських структур були практично втрачені. Припинилась допомога. Технікум почав відчувати труднощі у фінансуванні, оновленні обладнання та навчальної літератури, організації практики.

    Заради справедливості слід зазначити, що важко було всім державним навчальним закладам. Натомість з’явились приватні навчальні заклади з привабливими спеціальностями: правознавство, економіка підприємства, фінанси, банківська справа, журналістика…

   Коледж невпинно втрачав контингент студентів. Критичними стали 1999 і 2000-й роки. Випуск студентів зменшився до 220 осіб за денною і заочною формою. У той час коледж мав ліцензійний обсяг прийому на перший курс по трьох спеціальностях 150 осіб, з них 75 – місця державного фінансування.

    1999/2000-й навчальний рік розпочали 526 студентів, з них 319 (13 груп) за денною і 207 – за заочною формою навчання. Не «солодко» було викладацькому складу. Мала кількість груп не давала змогу забезпечити повне навантаження викладачів. Їх середнє навантаження складало 600 годин при ставці – 720, викладачі викладали по 5-6 навчальних дисциплін, працювало багато сумісників, деякі з них змушені були шукати додатковий заробіток.

   Треба було терміново шукати резерви та шляхи виходу із ситуації, яку тоді можна було характеризувати як  кризову.

   У технікумі відбувається зміна керівництва. У 2000 році до керівництва закладом приступає Олійник Анатолій Іванович, людина авторитетна в освітянському середовищі.

   Анатолію Івановичу не треба було запозичувати досвіду та компетентності, адже його трудовий шлях цілісно пов’язаний з освітою: викладач, директор загальноосвітньої школи, інспектор обласного відділу освіти, заступник, начальник управління освіти облдержадміністрації. Він є кандидатом філософських наук, заслужений працівник народної освіти України, нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України.

    Детально розібравшись в ситуації, запропонував очевидні і в той же час сміливі рішення, які знайшли підтримку в колективі коледжу та протягом  2х-3х років реалізовані.  А рішення були наступні.   

    Виходячи з того, що технікум у 2000 році залишився фактично єдиним вищим навчальним закладом у регіоні, який готував молодших спеціалістів для сфери торгівлі та масового харчування (кооперативний технікум, відкривши спеціальності правознавство, банківська справа та фінанси, зробив ставку саме на них), варто було нарощувати обсяги підготовки фахівців за відкритими спеціальностями: «Бухгалтерський облік», «Товарознавство та комерційна діяльність», «Технологія харчування», а також відкрити нові спеціальності, підготовку за якими не вів жоден ВНЗ.

     Уже у 2000/2001 навчальному році ліцензований обсяг прийому студентів на денну форму навчання було збільшено зі 150 до 240 осіб.

     У 2001 році технікумом проліцензовано спеціальність «Організація обслуговування населення», а у 2002 році – «Виробництво хліба, кондитерських, макаронних виробів та харчових концентратів» з обсягом прийому по 60 осіб.

    І нарешті, починаючи з 2002 року технікум почав здійснювати поряд з традиційним набором на базі повної загальної середньої освіти, набір на базі базової загальної середньої освіти (9 класів). Ці кроки дали можливість щороку збільшувати контингенти студентів і на початок 2004/2005 навчального року кількість студентів у технікумі складала 1296 осіб, в т.ч. 884 денної форми навчання, а кількість навчальних груп денного відділення становила 33 проти 13 у 1999/2000 навчальному році.

    Збільшення кількості навчальних груп позитивно вплинуло на якість педагогічного колективу. Чисельність викладачів зросла вдвічі з 34 у 1999/2000 навчальному році до 66 у 2004/2005 навчальному році. Колектив поповнювався молодими викладачами, випускниками магістерських програм університетів та спеціалістами з досвідом роботи на виробничих підприємствах фахової сфери. Омолодження колективу позитивно вплинуло на процеси реформування у закладі. Зросло середнє годинне навантаження викладача на рік до 960, зменшилась кількість навчальних курсів на одного викладача, що позитивно позначилось на якості викладання. Збільшення кількості викладачів дало змогу зміцнити склад предметних комісій, розділити їх по конкретних спеціальностях, створити нові комісії.

    З’явилась можливість провести зміни у структурі управління та організації навчального процесу. Були створені самостійні відділення бухгалтерського обліку, товарознавства та комерційної діяльності, технології харчування.

   Удруге в своїй історії технікум почав відчувати нестачу навчальних площ. Директор знаходить порозуміння у Міністерстві освіти і технікуму передаються приміщення майстерень ПТУ-24 по вул. Інженерній, 6 (училищем не використовувалось), за єдиної умови – на капітальний ремонт кошти у Міністерстві не просити.

    Але на той час у керівництва технікуму вже було чітке бачення джерела фінансування – це спеціальний фонд.

    Справа в тому, що збільшення кількості студентів в значній мірі прогнозувалося за рахунок платної форми навчання. Так і сталося. Упродовж  4-х років кількість студентів контрактників зросла у 3,5 рази і на початок 2004/2005 навчального року склала 1000 осіб. Дохід від платного навчання у 2004 році склав 964 тис. грн. (у 4,7р. більше ніж у 2000 році). Це дало змогу капітально відремонтувати та ввести в експлуатацію другий навчальний корпус, який успішно використовується і нині.

    Необхідно зазначити, що в період з 2005 по 2008 рік технікумом керувала Дідняк Зоя Іванівна. Трапилося так, що організаторський досвід Олійника А.І. знадобився «помаранчевому» керівництву області на чолі з Садиковим О.В. і його повернули на посаду начальника управління освіти і науки, облдержадміністрації, а Зою Іванівну як заступника директора з навчальної роботи призначили директором. Було б неправильним говорити, що вона була людиною чиєїсь (Олійника А.І., Ярославської В.П.) команди. Тут дивитись треба глибше. Вона справжній патріот технікуму. Закінчивши технікум радянської торгівлі у 1969 році, вона у 1971 році повернулася до нього майстром виробничого навчання. З тих пір протягом 44 років, зростаючи фахово, пройшла шлях кар’єрного зростання: викладач, завідувач практикою, заступник директора,  директор.

    Природно, що за її керівництва функціонування технікуму вирізнялося стабільністю. Зоя Іванівна продовжила відкривати спеціальності та довела їх кількість до шести, реорганізувавши спеціальність «Організація обслуговування населення» на дві: «Готельне обслуговування» та «Ресторанне обслуговування».

    2008 року до керівництва закладом повертається Олійник А. І. Відбувається чергова зміна назви навчального закладу. Сталося це на виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України про відповідність назви напряму підготовки у закладі. За наказом Міносвіти і науки України від 17.12.2007 року № 1134 технікум перейменований у Миколаївський державний коледж економіки та харчових технологій.

    На сьогодні коледж економіки та харчових технологій – сучасний, знаний навчальний заклад з хорошими традиціями, частина яких дісталась у спадок від технікуму радянської торгівлі.

    Коледж має два навчальні корпуси: по проспекту Миру, 18 та вул. Інженерній, 6 загальною площею майже 4 тис. кв. м. Аудиторний фонд складає 25 приміщень, з них: 4 (чотири) комп’ютерних комплекси, три лабораторії, три спеціалізовані аудиторії, спортивна, актова та читальна зали. У розпорядженні студентів та викладачів 23 тис. примірників навчальної літератури, 72 персональних комп’ютера, швидкісний інтернет та зона WI-FI. Лабораторія та спеціальні кабінети оснащені сучасним обладнанням, засобами інтерактивного навчання, хорошими меблями.

    Навчальний заклад має розвинуту мережу позанавчальних структур: спортивних, художньо-естетичних, дослідно-пошукових.

    Коледж проводить підготовку фахівців за освітньо-професійним рівнем «молодший спеціаліст» з шести спеціальностей:

• «Бухгалтерський облік»;
• «Товарознавство та комерційна діяльність»;
• «Готельне обслуговування»;
• «Ресторанне обслуговування»;
• «Виробництво харчової продукції»;
• «Виробництво хліба, кондитерських, макаронних виробів і харчових концентратів».

    Загальний контингент студентів складає 700 осіб. У коледжі працюють 95 штатних працівників. Навчальний процес забезпечують 61 викладач, з яких: 1 викладач має науковий ступінь кандидата наук, 28 – вищу та 12 першу кваліфікаційну категорії.

    Очолює коледж Олійник Анатолій Іванович, кандидат філософських наук, заслужений працівник народної освіти України.

    За 50-річну історію коледж підготував 16,5 тисяч фахівців. 8,5 тис. випускників отримали спеціальність товарознавця, 5,2 тис. – технолога, 2,1 тис. – бухгалтера, 700 осіб – організатора готельного та ресторанного обслуговування.

    Коледж пишається своїми випускниками, які наполегливою працею та здобутками творили історію та примножували авторитет коледжу.

    Неможливо назвати всіх, тому автор просить вибачення у тих, кого не названо. У цей день ми називаємо найкращих:

1. Білоножко Ніна Іванівна (директор торгово-виробничого підприємства «Корабел-Океан») – 1971
2. Бут Олена Миколаївна (директор ПП «Лакомка») - 1986
3. Ведмідь Володимир Вікторович (директор плодоовочторгу) – 1974
4. Домарацька Людмила Анатоліївна (голова правління ЗАТ «Аперетив», спеціаліст громадського харчування) – 1986
5. Коломієць Тетяна Миколаївна (кандидат технічних наук, доцент кафедри Київського національного торгово-економічного університету)
6. Кравченко Анатолій Миколайович (директор комбінату громадського харчування ДП НВ «Зоря» - «Машпроект») – 1973
7. Ніколаєва Ольга Антонівна (завідуюча магазинами №122 Центрального продторгу, головний акціонер магазину «Нольга»)
8. Озеряник Тетяна Іванівна (завідуюча магазином №237 Ленінського продторгу) – 1975
9. Пащенко Людмила Іванівна (заступник директора з кадрів об’єднання «Промтовари») – 1979
10. Персань Людмила Володимирівна (завідуюча виробництвом столової №216) – 1972
11. Постовий В’ячеслав Антонович (завідуючий виробництвом ПХ) – 1972
12. Саніна Марія Іванівна (директор магазину №243 Ленінського продторгу) – 1969
13. Ткаченко Наталія Володимирівна (директор магазину «Промтовари») – 1978
14. Фабрикова Ольга Сергіївна (директор БТ «Південний Буг», кавалер ордену Трудового Червоного Прапору) – 1967
15. Хархардін Юрій Васильович (директор торговельного підприємства Корабельного району) – 1972
16. Холопова Людмила Іванівна (директор БТ «Дитячий світ») – 1981
17. Шепель Зінаїда Василівна (директор КОПу ВП «Зоря») – 1968
18. Шпатаковська Тетяна Віталіївна (маркетолог ТОВ «Техно-Мир Миколаїв») – 2012

    Цієї ювілейної дати ми не можемо не згадати керівників та викладачів коледжу, які забезпечували надання високоякісних знань. Крім названих раніше директорів, це:

• Заступник директора з навчальної роботи Розанов Олександр Іванович.
• Завідуючі відділеннями: Хлопенко Тамара Володимирівна, Мороз Марія Семенівна, Стрєльцова Наталя Іллівна.
• Завідуючі практикою: Бондаренко Ніна Михайлівна, Козирєв Віталій Олексійович.
• Викладачі: Виштаченко В’ячеслав Федорович, Горяєв Микола Миколайович, Тирса Неля Яківна, Левін Лев Генріхович, Кураса Петро Парфірович, Кукін Володимир Іванович, Рябенко Катерина Спиридонівна, Журба Олександр Іванович, Булавко Алла Павлівна, Ярославська Валентина Миколаївна, Шишова Людмила Григорівна, Чутова Людмила Володимирівна, Мед Жаннета Григорівна, Салтановська Ніна Павлівна, Костенко Валентина Олексіївна, Трифонова Валентина Дмитрівна, Мамаєва Галина Миколаївна, Сацька Неоніла Дмитрівна, Затурян Ольга Степанівна.

 

                         Директор коледжу                                                                 А. І. Олійник